Народився 3 серпня 1924 року в м. Іркутськ (Росія).

Знайти себе як талановитого пейзажиста Миколі Мальцеву належало не одразу. Щоб реалізувати стихійне відчуття свого покликання, довелось випробувати себе майже в усіх жанрах образотворчого мистецтва. Був час, коли здавалось, що найповніше зможе самовиразитись у творчості як портретист. Написав чимало портретів, щоправда, на якомусь рубежі зрозумів: портрет - не його жанр, ним можна займатись хіба що на замовлення. Траплялось, випрозорювалася доля молодого художника і в жанрових картинах.

Та все ж, світ клином зійшовся Миколі Мальцеву на пейзажі. Бо, виявилось, він до тонкощів розуміє, відчуває, бачить природу і спроможний емоційно, а водночас і лагідно, величаво й ніжно, панорамне і близькопланово подати її па полотні. А коли через кілька літ в Житомирі він познайомився з довколишніми краєвидами, первісною незайманістю скелястого й в'юнкого Тетерева, мальовничістю денишівських, пряжівських околиць, художник перейнявся переконанням: такого пленеру вистачить на кілька життів для художника. В нього воно одне. Відтоді Й не зраджує своєму вибору, переносить красу природи на полотна, відкриваючи її людям заново й залишаючи ці чарівні миті для вічності.

Вибір цей, мені здається, підказаний чи й продиктований синівською вірністю та відданістю рідній стороні, любові до джерела, з якого брало життєдайну силу коріння материнського роду. Дарма, що Микола народився в далекому Іркутську, має чисто російське прізвище й записаний в паспорті як росіянин. Усе те пішло від батька-сибіряка, робітника-залізничника Олександра Васильовича Мальцева. А мама Миколи, Мотря Іванівна, родом з селища Любара, що на Житомирщині. Тож художнику у спадок дісталися і якості, закодовані в материнському лоні.

Становлення Мальцева як художника і живописця зокрема проходило під впливом як вчителів-сучасників, так і всесвітньо визнаних майстрів минулих епох. Величезний вплив на нього справляли його найближчі колеги по праці в Житомирському товаристві художників, до якого потрапив ще у 1955 році, яке відтоді багато разів міняло назву і структуру, знану зараз як Спілка художників України й де незмінно трудився і вигранював свій талант Микола Мальцев.

Молодий художник мав щастя належати до невеликого творчого гурту, чий курс був спрямований передусім на творчість, а потім уже на заробіток заради прожитку. До нього входили живописці дещо старшої генерації і ровесники, від яких Мальцев перейняв старанність, прагнення до праці, регулярне писання етюдів, уміння вибирати сюжети, будувати композиції тощо.

Повільно, дуже повільно виростало деревце, з якого годилося б сплести перший вінок слави - ознаку визнання мистецької обдарованості праці живописця. Принаймні сам художник визначає цей строк дванадцятьма роками, коли у 1967 році зелений вогник засвітився перед його пейзажами на шляху до першої в його житті республіканської виставки творів образотворчого мистецтва. Саме тоді набули серед мистецтвознавців, критиків, визнаних майстрів і шанувальників живопису конкретно адресні й значущі слова: мальцевські пейзажі.

Самобутність творчості митця стала надійною візитною карткою в численних наступних художніх виставках різних масштабів, зокрема й персональних, довершилася прийомом у члени Спілки художників СРСР. Вона широко розкрила двері його творам у музеях і салонах, культурологічних установах, картинних галереях, приватних збірках і житлах. Більш ніж за чверть століття плідної творчості Мальцев відчужив у такий спосіб не одну тисячу написаних ним пейзажів. Самобутність митця відзначена й державним званням заслуженого художника України.

В кожному творі живописця бачимо не просто відбиток чарівного куточка природи, а й угадуємо почуття автора в момент народження дивосвіту на полотні: закоханість у рідну землю, в ріки, трави, квіти і небо. А велика любов, як правило, не позначена смутком. Тому й пейзажі його виповнені мажорною тональністю, позначені тонким ліризмом, вибагачені оптимізмом, звернені своїм благородством до людини, її почуттів. Навіть тоді, коли за сюжетом це всуціль природні пейзажі, навіть за берегами яких не вгадується присутність людини.

Найголовнішим чинником самобутності Мальцева-живописця стала його суто індивідуальна техніка художнього письма. Він освоїв аж надто складний процес роботи олійними фарбами за методикою акварельної технології. Без білил. Користується насиченими кольорами натури. Це допомогло позбутись рихлості в колористиці, фіолетових тонів, які не співзвучні натурі, і зажити славу майстра акварельної прозорості, легкості, мелодійності в творчості, реалізувати цей дар в образному ладі творів. Особливо тонко відчуває він співвідношення вохристо-жовтого й зеленуватих різновидів кольорів, тобто тих, якими забарвлено переважно все на Землі й у Всесвіті.

Пленер, переконаний майстер, сам по собі настільки насичений кольорами, що ніякому таланту сповна не передати їх на полотні. І кращих, ніж у природі фарб, ніхто не створить. Тож і прагне Мальцев бодай частково передавати в творах кольори натури. Через те і дістають його пейзажі високої оцінки, що вони без викривлення віддзеркалюють природу, зосереджують нашу увагу на доброті, безкорисливості, цнотливості її, готовності кожної миті прислужитися досконалості людей. Художник акцентує увагу на тому, що хоче відкрити людям. Цій меті підпорядковує і кольори, і світло.

У кожному мазку, в кожній плямі й лінії пейзажів Миколи Мальцева прочитується рух думок і почуттів митця, співзвучність краси природи з духовними потребами людей. Творчість художника є для його сучасників і наступних поколінь бездонним естетичним джерелом, котре багато здатне зцілити духовно спраглих.